| Глава II КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР » |
КЗпП України Глава 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України
Кодекс законiв про працю України регулює трудовi вiдносини всiх працiвникiв, сприяючи зростанню продуктивностi працi, полiпшенню якостi роботи, пiдвищенню ефективностi суспiльного виробництва i пiднесенню на цiй основi матерiального i культурного рiвня життя трудящих, змiцненню трудової дисциплiни i поступовому перетворенню працi на благо суспiльства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рiвень умов працi, всемiрну охорону трудових прав працiвникiв.
Стаття 2. Основні трудові права працівників
Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою працi не нижче встановленого державою мiнiмального розмiру, - включаючи право на вiльний вибiр професiї, роду занять i роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятостi населення, сприяє працевлаштуванню, пiдготовцi i пiдвищенню трудової квалiфiкацiї, а при необхiдностi забезпечує перепiдготовку осiб, вивiльнюваних у результатi переходу на ринкову економiку.
Працiвники реалiзують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на пiдприємствi, в установi, органiзацiї або з фiзичною особою. Працiвники мають право на вiдпочинок вiдповiдно до законiв про обмеження робочого дня та робочого тижня i про щорiчнi оплачуванi вiдпустки, право на здоровi i безпечнi умови працi, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на об'єднання в професiйнi спiлки та на вирiшення колективних трудових конфлiктiв (спорiв) у встановленому законом порядку, на участь в управлiннi пiдприємством, установою, органiзацiєю, на матерiальне забезпечення в порядку соцiального страхування в старостi, а також у разi хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатностi, на матерiальну допомогу в разi безробiття, на право звернення до суду для вирiшення трудових спорiв незалежно вiд характеру виконуваної роботи або займаної посади, крiм випадкiв, передбачених законодавством, та iншi права, встановленi законодавством.
Стаття 21. Рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об’єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Не вважаються дискримінацією у сфері праці встановлені цим Кодексом та іншими законами дії, а також обмеження прав працівників, що залежать від властивих певному виду робіт вимог (щодо віку, освіти, стану здоров’я, статі) чи обумовлені необхідністю посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб.
Законами і статутами господарських товариств (крім акціонерних), сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, громадських об’єднань, релігійних організацій та заснованих релігійними організаціями юридичних осіб можуть встановлюватися переваги для їхніх засновників (учасників) і членів при наданні роботи, переведенні на іншу роботу та залишенні на роботі в разі звільнення.
Особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися із скаргою до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.
Стаття 22. Заборона мобінгу (цькування)
Мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов’язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.
Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:
створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);
безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);
нерівність можливостей для навчання та кар’єрного росту;
нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;
безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);
необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.
Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов’язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).
Вчинення мобінгу (цькування) заборонено.
Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду.
Стаття 3. Регулювання трудових вiдносин
Законодавство про працю регулює трудовi вiдносини працiвникiв усiх пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форм власностi, виду дiяльностi i галузевої належностi, а також осiб, якi працюють за трудовим договором з фiзичними особами.
Особливостi працi членiв кооперативiв та їх об'єднань, колективних сiльськогосподарських пiдприємств, фермерських господарств, працiвникiв пiдприємств з iноземними iнвестицiями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантiї щодо зайнятостi, охорони працi, працi жiнок, молодi, iнвалiдiв надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
Особливості та порядок регулювання трудових відносин суб’єктів малого та середнього підприємництва визначаються главою III-Б цього Кодексу.
Дія цього Кодексу та законодавства про працю не поширюється на відносини між гіг-спеціалістами та резидентами Дія Сіті, визначені Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".
Стаття 4. Законодавство про працю
Законодавство про працю складається з Кодексу законiв про працю України та iнших актiв законодавства України, прийнятих вiдповiдно до нього.
Стаття 41. Професія (вид занять), кваліфікація, Реєстр кваліфікацій
Професія (вид занять) - це сукупність близьких за трудовими функціями видів трудової діяльності, що можуть вимагати певної професійної та/або освітньої кваліфікації працівника.
Трудова функція - це інтегрований, переважно автономний набір трудових дій, що визначається характерним для нього технологічним процесом та передбачає наявність певних компетентностей, необхідних для їх виконання.
Професійна кваліфікація (повна професійна кваліфікація) - це визнана або присвоєна/підтверджена суб’єктом, уповноваженим на це законодавством, та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей та/або результатів навчання, що дає змогу здійснювати всі трудові функції, визначені відповідним професійним стандартом.
Часткова професійна кваліфікація - це визнана або присвоєна/підтверджена суб’єктом, уповноваженим на це законодавством, та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей та/або результатів навчання, що дає змогу здійснювати частину трудових функцій, визначених відповідним професійним стандартом.
Перелік робіт, які не потребують наявності в особи професійної або часткової професійної кваліфікації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.
Реєстр кваліфікацій - це автоматизована система збирання, верифікації, оброблення, зберігання та захисту інформації про кваліфікації.
Реєстр кваліфікацій містить інформацію про професію (вид занять), професійні та часткові професійні кваліфікації, освітні кваліфікації, професійні стандарти з урахуванням рівнів Національної рамки кваліфікацій.
Національне агенство кваліфікацій забезпечує відкритий доступ до Реєстру кваліфікацій всім заінтересованим особам.
Порядок ведення Реєстру кваліфікацій затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.
Стаття 42. Професійні стандарти
Професійний стандарт - це затверджені в установленому порядку вимоги до компетентностей працівників, що слугують основою для формування професійних кваліфікацій.
Професійні стандарти можуть розроблятися роботодавцями, їх організаціями та об’єднаннями, органами державної влади, науковими установами, галузевими радами, громадськими об’єднаннями, іншими заінтересованими суб’єктами.
Професійні стандарти затверджуються їх розробниками.
У разі якщо розробником не є галузева рада з питань розроблення професійних стандартів, професійний стандарт затверджується після погодження з репрезентативним всеукраїнським об’єднанням професійних спілок на галузевому рівні.
Порядок розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.
Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення, за поданням Національного агентства кваліфікацій.
Вимоги до компетентностей, обов’язків та кваліфікацій працівників визначаються професійними стандартами. За відсутності професійних стандартів такі вимоги можуть визначатися кваліфікаційними характеристиками.
Методичні рекомендації щодо розроблення професійних стандартів розробляються Національним агентством кваліфікацій та оприлюднюються на його офіційному веб-сайті;
Стаття 5. Виключена.
Стаття 51. Гарантiї забезпечення права громадян на працю
Держава гарантує працездатним громадянам, якi постiйно проживають на територiї України:
- вiльний вибiр виду дiяльностi;
- безплатне сприяння державними службами зайнятостi у пiдборi пiдходящої роботи i працевлаштуваннi вiдповiдно до покликання, здiбностей, професiйної пiдготовки, освiти, з урахуванням суспiльних потреб;
- надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти;
- безплатне навчання безробiтних нових професiй, перепiдготовку в навчальних закладах або у системi державної служби зайнятостi з виплатою стипендiї;
- компенсацiю вiдповiдно до законодавства матерiальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в iншу мiсцевiсть;
- правовий захист вiд необгрунтованої вiдмови у прийняттi на роботу i незаконного звiльнення, а також сприяння у збереженнi роботи.
- правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили.
Стаття 6. Виключена.
Стаття 7. Особливостi регулювання працi деяких категорiй працiвникiв
Особливостi регулювання працi осiб, якi працюють у районах з особливими природними географiчними i геологiчними умовами та умовами пiдвищеного ризику для здоров'я, тимчасових i сезонних працiвникiв, а також працiвникiв, якi працюють у фiзичних осiб за трудовими договорами, додатковi (крiм передбачених у статтях 37 i 41 цього Кодексу) пiдстави для припинення трудового договору деяких категорiй працiвникiв за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та iн.) встановлюються законодавством.
Стаття 8. Регулювання трудових вiдносин громадян, якi працюють за межами своїх держав
Трудовi вiдносини громадян України, якi працюють за її межами, а також трудовi вiдносини iноземних громадян, якi працюють на пiдприємствах, в установах, органiзацiях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".
Стаття 81. Спiввiдношення мiжнародних договорiв про працю i законодавства України
Якщо мiжнародним договором або мiжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено iншi правила, нiж тi, що їх мiстить законодавство України про працю, то застосовуються правила мiжнародного договору або мiжнародної угоди.
Стаття 9. Недійсність умов трудових договорів, які погіршують становище працівників
Умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди.
Стаття 91. Додатковi порiвняно з законодавством трудовi i соцiально-побутовi пiльги
Пiдприємства, установи, органiзацiї в межах своїх повноважень i за рахунок власних коштiв можуть встановлювати додатковi порiвняно з законодавством трудовi i соцiально-побутовi пiльги для працiвникiв.
Пiдприємство може матерiально заохочувати працiвникiв медичних, дитячих, культурно-освiтнiх, учбових i спортивних закладiв, органiзацiй громадського харчування i органiзацiй, що обслуговують трудовий колектив i не входять до його складу.
| . | Глава II КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР » |
 Російською
|
|